Одна з найстаріших громад Львова - вірменська - віками створювала у місті центр свого національного життя з унікальною архітектурою і неповторним духом давньої східної християнської культури.

Вірмени, вигнані з батьківщини монголо-татарською навалою середини XIII століття і позбавлені державності, знайшли гостинний притулок на галицькій землі. Одна з найдавніших східних християнських націй (вірмени прийняли християнство на кілька століть раніше, ніж це зробили народи Європи) - принесла до Львова разом зі своїми капіталами творчий пошук і бездоганну ремісничу вправність ювелірів, шкіряників і гаптувальніків. Але краще вірмени здавна освоїли купецький спеціальність. Торгові каравани зі східних країн до Європи були майже цілковито вірменською монополією. Вірмени не тільки торгували самі, а й постійно обіймали посади торгових перекладачів, через яких здійснювалися контакти усіх іноземних купців у Львові. Національні громади в стародавньому Львові займали кожна свою територію. Вірмени селилися за стінами міста в північній частині, недалеко від центральної Ринкової площі. Тут містився осередок григоріанського єпископства, який підпорядковувався лише голові вірменської церкви - Католікоса всіх вірмен. Світським життям громади керував староста і рада старійшин. Вірмени для залагодження внутрішніх проблем суспільства користувалися власним звичайним законодавством, наприклад, якщо палія ловили на місці підпалу, його мали право беззастережно кинути у вогонь. Вірмени мали власну школу, шпиталі, бібліотеку, театр, а 1616 року заснували навіть першу вірменську друкарню. Забудова Вірменського кварталу була своєрідною, з урахуванням тодішніх тенденцій, зокрема багато будинків до другої половини XVIII століття мали широкі в'їзду воріт, у деяких вони збереглися досі. Міцні економічні позиції протягом тривалого часу давали вірменській колонії почувати себе впевнено і протистояти тиску і обмеженням міської влади. І міська рада, в який в основному входили багаті купці-римокатолики, не бажала миритися з конкуренцією вірмен, заздрила їхньому багатству і зв'язкам на Сході.

Вірмени, відірвані від батьківщини, як люди торгові і бізнес, не змогли довго зберігати свою ідентичність. Тільки асиміляція була шляхом збереження стану і соціального становища львівських вірмен. 1630 вірменський архієпископ Миколай Торосович прийняв католицизм, але на користь цього народу цей акт не пішов: якщо в середині XVII століття у Львові мешкало понад дві тисячі вірмен, то на початку XX століття їх у Львові практично не було, залишилися хіба поляки з полонізованими вірменськими прізвищами . Нова хвиля вірмен у Львові почалася після 1939 року з приходом російської тоталітарної влади. Зараз цю громаду складають вірмени, вихідці з різних куточків колишньої радянської імперії - СРСР.